Вечір. Беріг моря… я лежу на піску, дивлюсь на зірки … слухаю шум води, прибою. Так добре, тепло, легко та вільно.
… Лежу, слухаю музику, романтичну, яка чудово вписується в цю атмосферу… зірки, їх так багато, так гарно.
… О, зірочка впала «хочу познайомитись з гарним хлопцем, і просидіти майже до ранку, розмовляючи з ним про все на світі»…
І скільки він може оце ходити взад - вперед? Цікаво, а який він на обличчя, темно, нічого не видно, але силует нічогенький такий. Може підійти блище до моря, хоч роздивлюсь його, чи наштовхну його до якихось дій.
Хм, здається він взагалі просто вийшов прогулятись так як і я. Пройшов повз мене і нічого, тільки здається поглянув кілька разів. А водичка тепла, навіть дуже, може забити на все і зайти у воду, скупатися…
- Боїшся чи роздумуєш йти чи не йти?
О, зі мною заговорили.
- Ем, ну думаю чи варто.
- А що тут думати, скільки того життя, хочеш – робиш.
Хм, цей чувак мені вже подобається тільки однією цією фразою. Але не встигнула я навіть подумати це до кінця, як він мене раптово підхватив на руки, міцно притискаючи, та забіг у воду. Для мене це було настільки несподівано, що я лише пропищала йому на вухо. Добре, що хоч не скинув мене посеред моря, а легко опустив на дно. Води мені було якраз по груди. Холод одразу проник в усі куточки мого тіла.
- Тільки не бий мене, сама б ти цього не зробила, я просто тобі допоміг.
Все що я хотіла сказати, були лише епічним фразами. І тому я просто на нього подивилась, як казала Ната «испепеляющим взглядом». Але думаю, марна справа, все одно в темноті він цього не помітив.
- Ну… скажи щось (при цьому бризкаючи водою).
І тут, чомусь усі думки переключились в зовсім протилежному напрямку. Обличчя… його обличя… він гарний, і це дуже дивно, бо зазвичай біля мене або п’янь , або лошари. Хм, якщо я його бачу, то й він мене теж. Бляяя… а я не нафарбована. Хм, чому він мене не злякався?
Всі ці думки полились шаленим потоком, буквально за дві секунди я оцінила його, себе і всю цю ситуацію.
- Мені холодно. (це все ще я могла сказати)
- А ти поплавай, зігрієшся.
- Я не вмію плавати.
На мить мені здалось, що він хотів сказати одне, але сказав зовсім інше:
- Я навчу.
Після довгих відмовок, він мене вже тримав однією рукою в області груді, іншою – на животі. Чомусь мене це не напрягало, і здається навіть подобалось, саме ці невимушені торкання. Ми плавали, бризкались водою як малі діти, сміялись. Говорили про те про інше.
Коли ми вийшли на берег, він одразу обійняв мене, і мене здивувало, що мені не стало холодніше. Потік тепла пройшов по тілу наче електричний струм. В цей момент я дуже захотіла його поцілувати. Але замість продовження моїх мрій він сказав «вибач, я зараз» і побіг кудись.
Звісно мене це не на жарт розхвилювало, і що це таке було? Куди він побіг, може мені краще теж вже піти додому.
Знайшла своє місце, де я залишила свою кофтинку та телефон. Подивилась чи мені ніхто не дзвонив… чи ще не шукають мене. Все це так дивно. Підняла до гори очі… «дякую» мабуть це поки все на що здатні ці маленькі зірочки.
- Тримай, русалонька. І простяг мені гарячий напій. – Звісно я можу тебе і не так зігріти, але ми не стільки ще знайомі. До речі, мене звати Влад.
- Дякую. Мене Юля.
- Приємно познайомитись.
- А мені трохи дивно. Так ще я ні з ким не знайомилась.
- Все потрібно робити вперше.
Все… я закохалась, аж смішно.
І ми сиділи, і говорили, говорили, говорили.
А потім ми просто лягли поряд, дивились на НАШІ улюблені зірки слухали музику: «все це для тебе і зорі з неба, все це для тебе замало неба бо я люблю», «чуть више звёзд»… і ще купа пісень, які були дуже гармонічними до моїх відчуттів… і що вже приховувати, почуттів також.
Але не буває щастя довгим, все колись закінчується. Я це знала і тому була впевнена, що цей вечір буде єдиним та останнім… таким собі курортним романом.
- Знаєш, ще в морі, коли я тебе вчив плавати, я думав «о, прикольно, таке собі курортне захоплення чи може навіть романчик»… але проговоривши стільки годин про все на світі, я відкрився повністю перед тобою, як ще ніколи і не перед ким. Мені з тобою так просто та вільно. Ніщо не сковує мої думки почуття слова рухи. Я б ніколи не міг подумати, що візьму на руки дівчину, яку зовсім не знаю. але я настільки був збуджений, що я не міг поступити інакше. Мені здавалось я роблю щось зовсім безглузде, але мені це подобалось. Ти наче роственна душа. І знаєш, я ніколи не любив фразу «моя друга половинка», я завжди вважав себе повноцінним. Але тепер я дійсно розумію що означають ці слова. І хоч можливо, це звучить банально, я відчуваю себе повноцінним поряд з тобою.
Я слухала і мені здавалось що кожне слово, речення він краде з моєї голови, зриває з язика. Все це я просто-напросто промовляла у думках, але б ніколи не наважилася їх йому сказати. А він зміг… я не думала про те, правду він каже чи ні. Я вірила йому і все.
Він не чекав відповіді, не знаю, можливо не хотів знати, а можливо він дійсно вміє читати думки.
Ми поцілувались.
… Чи є цьому продовження?... Хм...

Зараз мені 30 років, я сиджу на ганку свого улюбленого будинку, який я собі намалювала в уяві ще багато років тому. Вечір, тепло, я дивлюсь на зірки, біля мене ніжиться моя киця, і мій чоловік, якого я так само колись намалювала у своїй уяві. А потім і зустріла його… мого Владіка. Обожнюю його… і впевнена, він мене також.